Галотерапія. Історія розвитку та підсумки застосування.
Спелеотерапія – основа виникнення галотерапії. Використання природних чинників для лікування хвороб знайоме людству здавна. Але бурхливий розвиток фармакології і промислове виробництво ліків висунули на перший план медикаментозне лікування.
Простота застосування, доступність, швидкий ефект – все це забезпечило пріоритетність фармакотерапії. Однак поряд з вираженим терапевтичним ефектом медикаменти часто є причиною патологічних станів, пов’язаних з їх побічною дією. Багато алергічних станів і аутоімунних процесів зумовлено медикаментами. Крім того, випадки хронічного і торпидного перебігу хвороб при інтенсивному медикаментозному лікуванні не завжди можуть бути пояснені первинною тяжкістю стану хворого і недосконалістю захисних механізмів. Такий погляд змушує лікарів знову звертатися до вікового досвіду предків, вести розробки нових не медикаментозних методів лікування. Зокрема, для лікування захворювань органів дихання і сьогодні використовується спелеотерапія (від грецького слова speleon – печера).
Спелеотерапія – метод лікування тривалим перебуванням в умовах мікроклімату карстових та інших печер, соляних копалень, гротів, шахт і т.д. Особливості мікроклімату залежать від характеру підземних приміщень. Характерні сталість температури і тиску повітря, його газового і іонного складу, низька відносна вологість, підвищена іонізація, переважання негативно заряджених іонів, наявність аерозолів тих чи інших солей, підвищена радіоактивність (в карстових печерах), відсутність бактеріальної флори і алергенів, кілька підвищений вміст вуглекислого газу.
Лікування захворювань органів дихання в умовах печер отримало наукове обґрунтування в 40-х роках нашого століття. Німецькі дослідники узагальнили дані про позитивний вплив тривалого перебування великої кількості людей в карстової печери Клутерт, яка під час другої світової війни використовувалася населенням р. Еннепетапь як бомбосховище. Тоді багато хворих бронхіальною астмою, хронічним бронхітом та іншими захворюваннями дихальних шляхів повністю вилікувалися або відчули значне поліпшення здоров’я. В Надалі, завдяки клініко-експеріментельним дослідженням, проведеним доктором медицини К.Спаннагелем, було створено новий науково-обгрунтований напрям з лікування захворювань органів дихання – спелеокліматотерапія.
В даний час спелеотерапевтичних лікарнях в умовах карстових печер є в ряді країн – Угорщини, Словаччини, Болгарії, Австрії, Німеччини, Грузії. Крім природних печер, для лікування використовують і штучні. Це або занедбані вироблення солекопів, або спеціально вирубані в товщі сольового пласта ніші, де обладнуються лікарні. Припущення про те, що саме повітря, насичене соляним пилом, надає головну лікувальну дію при спелеотерапії хворих із захворюваннями органів дихання, першим висловив польський лікар Ф. Бочковскій в 1843 році. У соляних копальнях р. Величка Краківського воєводства їм був організований соляний курорт, а через більш ніж 100 років, в 1958 році там була побудована експериментально-клінічна лікарня для легеневих хворих.
Використання соляних рудників в лікувальних цілях відомо і в інших країнах – в Австрії – це Сольцбад-Сальцеман, в Польщі – Величка, в Румунії – м. Сігет, в Азербайджані – м. Нахічевань, в Киргизії – Чон-Туз, в Росії – м. Березники (Пермської області), на Україну – селище Солотвино (Закарпатської області), Артемівськ (Донецької області). У всіх цих лікарнях основним лікувальним фактором, що робить дію на хворих хронічними неспецифічними захворюваннями легень, є повітря печер, насичений частками кам’яної солі. Таким чином, солелікування, або галотерапія (від грецького “гало” сіль і therapeia – лікування), є складовою частиною спелеотерапії.
Найширшу популярність здобула спелеокурорт, побудований в 1968 році в с. Солотвино Закарпатської області. Підземне відділення обладнано на дійсній шахті Солотвинського соляного рудника на глибині 300 метрів. Лікувальний корпус підземних і наземних споруд розрахований на 250 ліжок. Лікування хворих проводилось за методикою, розробленою в Ужгородському філіалі Одеського НДІ курортології. Курс лікування складає до 40 днів, час перебування хворих в підземному відділенні – 280 – 300 годин. Позитивний ефект відзначений в 80-90% випадків.
Характеристика мікроклімату підземної лікарні:
• температура повітря +23 – +24 ° С;
• атмосферний тиск 750 – 775 мм рт.ст.;
• відносна вологість повітря 35 – 40%;
• швидкість руху повітря не більше 0,2 м / сек;
• концентрація хлориду натрію 2-5 мг/м3;
• вміст часток до 3 мкм70 – 80%;
• вміст кисню 20,7% об.
• вміст вуглекислого газу 0,03% об.
• іонізація повітря 9-10 тис. легких і середніх негативних і позитивних частинок на 1 см3 повітря;
• рівень шуму не більше 25 дБ;
• відсутність алергенів і патогенних мікроорганізмів.
Великий досвід лікування хворих на різні форми ХНЗЛ довів високу ефективність спелеотерапії в умовах мікроклімату соляної печери в Солотвино. Отриманий терапевтичний ефект у хворих на бронхіальну астму та з передастматичним станом різних вікових груп з різними варіантами перебігу захворювання підтверджений даними біохімічного, імунологічного, мікробіологічного досліджень. В процесі лікування відбувається адаптація організму до специфічних особливостей мікроклімату та обумовлена нею перебудова діяльності всіх функціональних систем організму. Спелеотерапія в умовах мікроклімату солекопів має неспецифічну дію, яка приводить до зниження активності інфекційно-запального процесу в органах дихання, стимуляції різних ланок місцевих та загальних захисних механізмів. Численні наукові дослідження дозволили визначити показання для призначення спелеотерапії, розробити диференційовані комплекси її застосування.
Спелеотерапія отримала визнання як високоефективний не медикаментозний метод лікування. Однак, необхідність акліматизації хворих, які приїжджають з інших кліматичних зон, труднощі, пов’язані з переїздом, обмеженість числа ліжок в порівнянні з числом потребують лікування та численні протипоказання стримують широке поширення цього методу лікування.
